«Мені потрібно виспатись і відпочити від сім'ї!» — заявив чоловік

#Ситуація#

— Синові через півтора місяці виповниться рік, — розповідає двадцятивосьмирічна Майя. – Чоловік був щасливий, що народився саме хлопчик, син... Але ми навіть уявити не могли, що з дитиною буде так важко!

Малюк народився трохи передчасно і з самого початку дає молодим батькам жару: погано спить, погано їсть, не дуже добре набирає вагу. Від самого народження хлопчик постійно кричав, заспокоювався тільки на руках біля грудей. Мама Майї живе далеко, працює, допомогти з дитиною особливо не може. 

Свекруха спочатку прилетіла до молодих з порадами: часто не годувати, водичку давати, відволікати, колискові співати, одноразові підгузки прибрати, це від них дитина неспокійна, сповивати туго — даремно, чи що, свекруха купу пелюшок онукові нашила.

Причому, свою думку мати чоловіка висловлювала досить напористо і безапеляційно.

— Ну і врешті я вручила їй на руки дитину, що заходилась від крику, і кажу: ось ваші пелюшки лежать, дійте, покажіть майстер-клас! — розповідає Майя. — Мовляв, впевнена, у вас чудово вийде. Наступне годування — через три години, ось пляшечка з водою, відволікайте, співайте колискові. А сама пішла на кухню і двері закрила. Через хвилин сорок безперервного крику свекруха прийшла на кухню, тицьнула мені галасуючого малюка, мовчки одяглася і пішла. 

Сашкові свекруха зателефонувала, поскаржилася, що я їй нахамила, і спілкуватися вона зі мною не буде, поки я не вибачуся. Я чоловікові кажу: із задоволенням вибачуся, якщо вона мені пояснить, в якому місці було хамство...

Далі — тут: Чоловік вирішив, що втомився від сім’ї, і втік до матусі

 

 

 Я думала, що в такому місці мені ніхто не допоможе. І тут сталося диво...

#Незвичайна історія#

Тієї ночі я прийняла кілька неправильних рішень. Я зрозуміла це, коли заблукала, вийшовши з нічного клубу о третій годині ночі. Я опинилася одна на темній вулиці в одному із самих неблагополучних районів міста. Я не знала місцевості, і захотіла повернутись до клубу, але раптом...

Я не мала уявлення, де перебуваю і куди йти. Телефона у мене з собою не було. Я занадто пізно збагнула, що залишила його на столику в клубі. У тому самому клубі, куди я прийшла зі своїм хлопцем, а він почав цілуватися з якоюсь дівчиною в червоній міні-спідниці... І коли я обурилася, він сказав, що я занадто чутлива. І що якщо я буду так бурхливо реагувати, то, ймовірно, нам взагалі не по дорозі...

Ось чому я психанула і пішла, забувши навіть про телефон, який лежав на столику переді мною. Я гордо вискочила з клубу і побігла вздовж вулиці, впевнена, що цей негідник кинеться за мною.

І тут я почула кроки позаду себе. Раніше я була одна на вулиці, але тепер — ні. Я прямо відчула небезпеку! І якщо є щось страшніше за самотність у темряві, то це темрява, населена людьми, які можуть заподіяти тобі шкоду...

Далі — тут: Мене охопив страх, якого я ніколи раніше не відчувала! 

Ліка виявилася помилкою, і я захотів повернутися до дружини. Думав, це буде легко...

#Зрада#

Я не був з тих, хто ганяється за кожною спідницею. Звичайно, я завжди цінував красивих жінок, але тільки з безпечної відстані. Тому що у мене була моя дружина, Наталка, ось і все.

Однак так було до зустрічі з Лікою. Вона з'явилася в нашій юридичній фірмі як клієнтка. Я часто працював допізна разом з Лікою, тому що тільки вона знала деталі, що мали вирішальне значення для успішного вирішення справи.

Так вже вийшло...  Ліка була такою молодою, але при цьому кмітливою, розумною і заповзятою. Мені здавалося, що це відрізняло Ліку від моєї дружини, яка сиділа в декреті, і коло її інтересів обмежувалося будинком і дитиною.

Ліка ж цікавилася всім — крім юридичної сторони нашої справи, ми говорили про книги, кіно, подорожі... Вона здалася мені цікавою особистістю. Коли між нами зав'язався роман, я виправдовував це саме так. Що я зраджую Наталку, тому що вона занадто передбачувана, зациклена на дитині, втратила інтерес до себе і до життя навкруги...

Далі — тут: Чим гіршими ставали мої стосунки з коханкою, тим частіше я думав про колишню дружину

Залишила дочку чоловіка без нагляду: «Дивитись за його дитиною я не зобов'язана!»

#Ситуація#

— …А головне, Сергій взагалі не може зрозуміти, що не так. Каже: «А що тут такого?» — розповідає подрузі Ніна. — Не розуміє, чим мені його дитина заважає! Вона тиха, слухняна дівчинка, не немовля, їй вісім років. Займає себе сама: читає, малює, листується в планшеті з подружкою, мультики дивиться. Готувати для неї не треба — колишня дружина Сергія відправляє її до батька завжди з їжею в контейнері, максимум потрібно розігріти в мікрохвильовці і ложку дати, все! Труднощів з нею абсолютно ніяких. І чому я не люблю, коли вона приходить до нас, для нього загадка!..

Подруги сидять на кухні у Ніниної мами. Колись вони разом навчались у школі і жили поруч, а тепер Ніна вийшла заміж за Сергія, переїхала в другий район міста та ще й народила малюка — тепер Ніна з Катею бачились нечасто. Хіба от як зараз — коли Ніна з шестимісячною донькою опинилась в маминій квартирі.

І опинилась вона у матері не просто так, не просто в гості приїхала. Справа була в тому, що у Сергія, Ніниного чоловіка, це другий шлюб. А в першому шлюбі залишилась донька — восьмирічна Наталочка.

До дівчинки, дочки чоловіка від першого шлюбу, Ніна ставиться нормально. Любові, звичайно, немає, але й явної неприязні теж. Наталя дійсно спокійна і безпроблемна дитина. Але у Ніни зараз своя мала на руках — шестимісячна дочка. І зайві люди в квартирі їй заважають.

— Але Сергій вважає, що я мало не радіти повинна його дитині! — розповідає Каті Ніна.

Власне, проти самої дівчинки Ніна нічого не має. Якби чоловік займався своєю дитиною сам, то і проблеми б не було.

— Але він взяв моду — привозить дочку і скидає на мене! — скаржиться Ніна...

Далі — тут: Залишила восьмирічну дівчинку без нагляду: нехай про неї піклуються батько і мати, а не мачуха

 Історія про те, як свекруха стала люблячою бабусею — аж на півтора місяці

#Історія_з_життя#

Містечко, де жила Ганна, було маленьке — дев'ять тисяч душ, всі як на долоні. Один одного якщо не на ім'я знали, то в обличчя — вже точно. Магазини є, школа є, дитсадок є, поліклініка також — коли треба до спеціаліста, кудись їхати не потрібно. Не мегаполіс, звісно, але й не глухе село, де нема навіть перукарні.

Перукарня якраз була, і навіть дуже популярна серед тутешніх жінок. Місцеві красуні цінили хороших майстрів, а Ганя якраз таким майстром і була.

Чоловіка свого вона зустріла тут же, місцевого. Сергій був не героєм пристрасного роману, але й не останньою людиною. Спокійний, без шкідливих звичок, із стабільною роботою і здавався надійним. Вони стали жити разом, народився син — Ілля. І життя, як кажуть, ішло своєю чергою.

Свекруха Ганни жила неподалік. Настільки неподалік, що можна було зустрітися, йдучи за хлібом чи повертаючись із прогулянки. Зустрічалися. Віталися. На цьому — все...

Далі — тут: Коли синові виповнилось шість, раптом з’явилась бабуся і почала «виховувати»

 Зворушлива історія з життя однієї бабусі та покинутого кошеняти

#Історія_з_життя#

У Варвари Іванівни боліло серце вже кілька днів. То стисне, то кольне, і так до самої ночі. Вона і ходити намагалася менше, і за продуктами до магазину не поспішала. У 76 років здоров'я вже не те, а допомоги чекати нема звідки — всі близькі давно пішли, залишилася одна.

«Напевно, час уже помирати, — думала вона іноді з гіркою усмішкою. — Та й кому ти потрібна, стара? Був колись чоловік, була й дочка, була й онука. А ось життя повернулося так, що нікого не лишилося. Значить, і тобі час...»

Але потім згадувала, що треба було б перед цим навести лад у квартирі, розібрати шафу з документами...

Далі — тут: Зворушлива історія про те, як маленьке сердечко кошеняти може зігріти старе людське серце

 Коли я нарешті зрозумів, що кохаю її, було вже занадто пізно...

#Оповідання#

Це буде історія про Олю. Про божевільну дівчину з рудим волоссям і заразливим сміхом. Про дівчину, яка ніколи не носила парасольку і більше любила ходити в походи в гори, ніж тусуватися в клубах. На жаль, я не встиг сказати їй, що вона найчудовіша дівчина, яку я знаю... Тепер ніщо не заповнить порожнечу, яку вона залишила після себе...

Я познайомився з нею на вечірці в гуртожитку політехнічного інституту. Вона була з паралельного курсу. Я не звернув на неї особливої уваги, поки вона сама не підійшла до мене.

— Привіт. Я Оля, а ти — мій майбутній чоловік. Як тебе звати?

Вона випила трохи більше, ніж слід було такій тендітній дівчині, погойдувалася на високих підборах, які їй не пасували, і щасливо посміхалася, демонструючи красиві білі зуби, передній з яких трохи наступав на інший...

— Давай підемо звідси — будем їсти шашлик? На перехресті є одне кафе, яке працює всю ніч, — несподівано запропонувала вона.

— Е-е... я вегетаріанець. Вибач, — я вислизнув від неї і побіг до Віти, яка тоді мені подобалася. Я уникав Олю до кінця вечірки, хоча, наскільки я пам'ятаю, вона і без мене чудово проводила час.

***

Але через кілька днів я знову зіткнувся з нею після лекцій. Вона чекала на мене біля буфету, а коли підійшла, то тицьнула мені під ніс якусь гидоту в пластиковому посуді.

— Салат з капусти і манго! — урочисто оголосила вона. — Я приготувала це спеціально для тебе, найкраща їжа для вегетаріанця!

Я зовсім забув, що тоді бовкнув щось про вегетаріанців. Мені стало ніяково, тому, щоб загладити свою брехню, я зайшов разом з нею в буфет і швидко з'їв салат, не забувши подякувати.

З тих пір вона не відходила від мене ні на крок. Спочатку я намагався відмахуватися від неї, уникати, робити вигляд, що вона мені заважає, але врешті-решт я змирився з її присутністю в моєму житті, вважаючи її нешкідливою божевільною. Так, божевільною, яка іноді дозволяла мені списувати на контрольних, вміла смачно готувати і мала прекрасне почуття гумору.

Скажу прямо: вона мені не подобалася. Вона була не в моєму смаку. У ній було занадто багато наївного оптимізму, занадто багато дитячої радості і віри в людей. Вона була прямою і відкритою і не любила подвійних сенсів. І це в той час, коли в нашому студентському середовищі було модно вважатися складним і загадковим, а улюбленою приказкою було «простота гірше за крадіжку»...

До того ж, в ній було мало жіночності, вона завжди ходила в штанах і мішкуватій футболці, з недбало зав'язаним волоссям. Говорила прямо, що думала, і не ображалася, коли її хтось підколював...

Далі — тут: Історія про кохання, яке прийшло занадто пізно

 

Життєва історія про те, як негідниця-невістка занапастила свекра

#Оповідання#

Антоніна Іванівна не злюбила невістку з першого дня. Навіть не з першого, а з того самого моменту, як син привів Марину знайомитися. Чуло, мабуть, серце, що нічого хорошого чекати від неї не доводиться.

— Ну, як тобі майбутня невістка? — спитала Антоніну сусідка Зінаїда біля під’їзду, коли молоді сіли в машину.

— Та так собі — не дуже, — сказала тоді Антоніна Іванівна, щойно син з нареченою від’їхали. — Наш Ігор міг би собі й кращу знайти, він хлопець помітний. А ця — ні те ні се. Сидить, очима кліпає, як баран на нові ворота. Розмовляє, рота майже не розкриваючи, наче через силу змушує себе.

— Та чого, з виду ніби нормальна дівка, — обережно заперечила Зінаїда.

— Нормальна! — пирхнула Антоніна. — Нормальна б одразу спитала: «Чим допомогти?» Намагалася б якось сподобатися батькам нареченого, розповіла б щось про себе. А ця — сіла, чай п'є, печиво жує, слова не витягнеш — «так», «ні» — і все. А ми що, чужі, чи що? Ми батьки! Нам треба знати, що за людина з нашим сином житиме, яка мати у наших онуків буде...

З того дня Марина була записана в «нікчемні». Причому за всіма пунктами. Готує — не так, все смажить до чорного та пересолює. Прасувать не вміє — у сина на штанях вічно «стрілки» криві. Підлогу миє — розводи залишаються. А найгірше — онуків не народжує.

— Час іде, — хитала головою Антоніна Іванівна. — Мені вже шістдесят із хвостиком, а я ще бабцею не побула. Навіщо жила, питається?

І взяла Антоніна Іванівна моду раз на тиждень дзвонити до Марини.

— Ну, що? — починала вона без реверансів. — Ти там ще не вагітна?

Далі — тут: Реальна історія з життя про свекруху, яка незлюбила невістку, але чекала внуків, і до чого це призвело

 Чоловік із квартирою — це погано? — сперечаються подруги

#Ситуація#

Надія з Галиною і Софією пліткують за чашкою кави. Про свої справи вже доповіли одна одній, тепер перейшли на обговорення родичів.

— Сестра з чоловіком хотіли своїй доньці на майбутнє квартиру купувати, — ділиться з подругами Надія. — Донька поки що маленька в них, десять років... Думали взяти іпотеку на десять років, якраз Наташці на 20-річчя був би подарунок. Хотіли, вже й документи зібрали, а тепер щось передумали. Порахували, порадились і відмовилися від цієї ідеї.

— А що ж так? — питає Галина.

— Та вони от тільки недавно, у сорок років, свою квартиру в іпотеку виплатили, нарешті зітхнули вільно — і знову у всьому собі відмовляти? Знову жити багато років, затягнувши паски? Я вважаю, правильно мислять! Життя одне, скільки його залишилося? Зять каже: нехай Наташка краще чоловіка собі одразу з квартирою шукає! Багатого. Вона у нас дівчинка розумна, симпатична. Не пропаде!

— Ну, хороший батько, нічого сказати! — морщить носа Софія. — Одразу видно: добра доньці хоче!

— Ну, а що такого? Все вірно! — не погоджується Надя. — Якщо чоловік зібрався одружитися, повинен мати житло, куди дружину приведе! Раніше так завжди було. А якщо нема нічого в хлопця, то й про одруження думати нічого! Нехай спочатку попрацює, заробить грошей, а потім наречену шукає... Дівчина, яка поважає себе, на злидня без квартири і дивитися не повинна!

— Ой, щось я сумніваюсь... — заперечує Софія. — Якщо шукати хлопця з квартирою, недовго і в дівках залишитись. Багато їх нині — наречених з квартирами? 

Далі — тут: Історія про те, чи варто виходити заміж за чоловіка з квартирою?

Я свого сина не для невістки рощу! — каже тітка, а племінниця в шоці

#Ситуація#

— …Ти тільки одружитися з нею не здумай, синку! Гуляй, зустрічайся, живи собі на втіху! Думай про себе. Таких, як та Настя, у тебе буде ще мільйон! Ще й кращу собі знайдеш потім. Користуйся, поки молодий!

— Ти що йому таке кажеш взагалі, тьоть Олю? — Тетяна ошелешено подивилася на тітку.

Її сорокап’ятирічна тітка Ольга стояла біля плити, помішуючи суп. Її син, Дмитро, двоюрідний брат Тетяни, сидів за столом і навертав запечену курку з картоплею. Дмитру нещодавно виповнилося двадцять. Високий, худий, ще вчиться в інституті, не працює. Живе з матір'ю, нікуди не рветься.

— А що не так? Я говорю правду, — спокійно відповіла тітка Ольга, додаючи ще трохи солі в кастрюлю. — Дівок довкола — як бруду. Не варто взагалі надавати їм будь-якого значення. Так, Дмитрику?

Двадцятирічний «Дмитрик» хмикнув, уткнувшись у телефон. Видно було, що материні слова для нього — не новина. Не вперше чує. Тетяна стисла губи — навіть не від злості, від якогось липкого подиву.

— Тьотю, ти серйозно? — вона поставила чашку на стіл трохи різкіше, ніж хотіла. — Ти ж йому псуєш життя!

Тітка нарешті обернулася. Подивилася спокійно, без виклику.

— Псую? — Ольга посміхнулася. — Та я якраз хочу, щоб він його собі сам не зіпсував!

Вона повернулася до плити, знову помішала суп і додала спокійніше:

— Я надто багато бачила чоловіків, яких спочатку одружили, потім переробили під себе, потім вичавили — і викинули. Думаєш, вони щасливі?

Далі — тут: Сімейна історія про те, як мати повчає сина: жінка — то тимчасове, головне — мати! 

Подарувала квартиру молодим — то тепер забудь про неї! — радить подруга

#Ситуація#

— ...Я такого безладу в житті ніколи не бачила! — засмучено розповідає подрузі п’ятдесятишестирічна Олена Іванівна. — Року ще не минуло, як живуть, а квартиру просто вбили! Свині, я не маю інших слів! Підлогу не мили, мабуть, жодного разу, як заїхали, сантехніку не чистили, про вікна вже мовчу. На кухні такий запах, що хоч ніс затискай. Холодильник, мабуть, протух, тепер його тільки викидати, а він же він новий майже...

...Син Олени Іванівни, двадцятидев'ятирічний Мишко, минулої осені нарешті одружився. Взяв милу, скромну та симпатичну дівчину з дуже пристойної столичної родини, онучку професора медицини. Батьки — також лікарі, і сама невістка буде лікарем, гінекологом, чим Олена Іванівна дуже була горда.

Сама Олена все життя працювала в продуктовому магазині, колись — звичайною продавщицею, а в останні роки — завсекцією. Але сина завжди мріяла вивчити на лікаря. І таки вивчила, хоч і не легко було. Навчання складне і довге, шість років в інституті, два — в ординатурі...

Але тепер Мишко працює у великій лікарні, і називають його не Мишком, а Михайлом Олексієвичем. Там і познайомився з майбутньою жінкою, яка була на практиці.

— Катюша у нас чотири мови знає! — із захопленням розповідала подругам Олена Іванівна напередодні весілля. — Батьки у неї лікарі, інтелігентні люди... Читають багато, півсвіту вже об'їздили. І Катюша теж багато де була...

Невістка Катя — мініатюрна, акуратненька і чистенька білявка — Олені Іванівні дуже сподобалася...

Далі — тут: Сімейна історія про свекруху, що вигнала сина з невісткою з подарованої квартири — за безлад і немитий посуд