«Ну, намагалася мати весілля зірвати, але ж не зірвала! Треба вміти прощати!» — каже жінці чоловік

 

— …Зовиця (сестра чоловіка) зателефонувала, каже: ну, ти що, все життя тепер на матір будеш ображатись? — розповідає двадцятисемирічна Клавдія. — Давайте, мовляв, почнемо все з чистого аркуша! Сажи краще, що малюкові новонародженому в подарунок купити, ми на виписку до вас приїдемо... Ага, так ось все просто, зривали нам весілля, а тепер що ж, перевернемо ту сторінку і забудемо? Я говорю: ні, цього не буде, Настя, вибач, але після того, що ви з матір’ю наробили, ви для мене просто не існуєте — і слухавку поклала. Заблокувала її і свекруху скрізь. Так вони тепер на Антона тиснуть, пишуть і надзвонюють йому скрізь.

 ***

Клава з чоловіком Антоном разом три роки, рік — в офіційному шлюбі, найближчим часом чекають на народження первістка.

— Зі свекрухою, на той момент ще майбутньою, не склалося у нас із самого початку! — зітхає Клавдія. — Їй дуже подобалася колишня дівчина Антона, свекруха страждала прямо, що вони розлучилися, умовляла сина відновити ці стосунки.

А тут ще такий нюанс — чоловік худорлявий і невеликого для чоловіка зросту, а я — висока, велика жінка, на півголови його вища. Колишня була дюймовочкою, з нею вони виглядали, мабуть, краще, ніж зі мною.

Ну і свекруха вбила собі в голову, що я Антонові не підходжу ніяк, що люди на нас пальцями показуватимуть, варто нам десь з’явитись разом...

Поки ми жили неофіційно, без реєстрації, було ще якось. Але що розпочалося, коли подали заяву! Дзвонила і йому, і мені: Що ви затіяли? Не треба це робити, навіщо вам ця офіційна реєстрація, зараз взагалі ніхто не реєструється, потім просто роз'їдетеся і все, не треба морочитися з розлученням...

Коли мати Антона дізналася, що до того ж буде весілля, на якому син сидітиме, як посміховисько, поряд з «цією дилдою», вона взагалі була у нестямі.

Зрештою син поговорив з матір'ю досить жорстко, і та начебто заспокоїлася. Молоді готувалися до весілля — запланували невеликий бенкет на двадцять осіб, проте організаційної роботи все одно було багато. Потрібно було знайти кафе, вибрати, подивитися, познайомитися, визначитися, зробити передоплату. Клавдії дуже допомагали батьки, не фінансово, але організаційно, адже сама наречена, як і наречений, працювала з десятої ранку і до сьомої вечора, і займатися справами весілля ніяк не могла.

— Свекруха із зовицею сиділи тихо, як миші, наче їх взагалі немає, — розповідає Клавдія. — Ближче до весілля, днів за десять, мати попросила в Антона паспорт, і він їй віддав. Я одразу відчула недобре, запитала, навіщо? А чоловік мені: ой, вона мені щось пояснювала, чи там щодо субсидії на комуналку, чи що, я до кінця не зрозумів, якщо чесно. Я ще подумала: цікаво, яка ще субсидія їй? Вона не бідна зовсім, не пенсіонерка ще, прописана з дочкою, обидві працюють. Уточнила у чоловіка — говорю: а твоя мама знає, що паспорт тобі потрібен через тиждень? Він: так-так, звичайно, знає! Вона завтра поверне...

На жаль, ні завтра, ні післязавтра, ні через тиждень, напередодні весілля паспорта Антону ніхто не повернув.

— За день до весілля свекрусі дзвонили всі — Антон, я, моя мама, у свекрухи був наглухо відключений телефон! — розповідає Клавдія. — Мама поїхала до неї на роботу, там сказали, що вона взяла відгули — мовляв, син в неї одружується. Вдома нікого не було також. До вечора вже напередодні весілля з величезним трудом додзвонилися Антоновій сестрі, а та давай награно ридати, що мама зникла, на зв'язок не виходить!

Антон злякався, мовляв, треба в поліцію повідомляти. Мама моя йому каже: почекай, не пори гарячку. Якби мама справді зникла, Настя б нам уже телефони обірвала всім… І потім, — каже мама Антону, — ну підеш ти до поліції, у тебе зараз спитають документи. Де твій паспорт?

Додзвонилися знову до Насті, попросили подивитись удома паспорт, вона типу подивилася скрізь, паспорта немає. Антон їй: тоді я їду до тебе, їдемо зараз із твоїм паспортом у поліцію заяву подавати про зникнення людини. За п'ять хвилин Настя передзвонила — знайшлася мама! «Вона у лікарні, у тяжкому стані, у реанімації, скасовуйте весілля!»

— І що, свекруха реально в лікарні?

— Ой, та про що ти кажеш! Ні, звичайно. Антон сестру питає: в якій лікарні, я поїду туди! — Ні, не їзди, тебе туди не пустять! — Скажи, у якій лікарні, у якому відділенні, що взагалі за діагноз? — Мати сказала нічого вам не казати...

Мати Клавдії зателефонувала на гарячу лінію довідкової станції швидкої допомоги і легко дізналася, що хвора з таким ПІБ до лікарень міста не надходила.

— З цим питанням з'ясували, але що робити з паспортом? — розповідає Клавдія. — Я всю ніч напередодні весілля не спала. Вранці до мене приїхала перукарка, а мама з Антоном поїхали до ЗАГСу, до відкриття, дізнаватися, що нам тепер робити — наречений є, паспорта немає.

У Антона з посвідчень особи водійські права були в наявності. У ЗАГСі сказали: чекайте на начальницю, вона має під'їхати до дванадцятої. Але без паспорта реєструвати вас не будуть, це незаконно.

Мені зачіску крутять, я сиджу реву, не можу заспокоїтися, треба макіяж робити, та яке там, у мене червоні очі! Загалом, абияк зібралася, вже без настрою, мама залишилася у ЗАГСі чекати на начальницю, раптом вона раніше приїде, Антон приїхав за мною, поїхали з ним до ЗАГСу. Туди й гості приїхали. Начальниця подивилася на це все, пожаліла нас, каже: свідоцтво про шлюб ми вам видати не можемо, але церемонію проведемо без документів. Знайдете паспорт, приходьте, ми вас одразу розпишемо офіційно.

Весілля пройшло на ура — за винятком того моменту, що шестеро родичів з боку Антона на не з'явилися. Виявляється, свекруха обдзвонила всіх напередодні та сказала, що весілля не буде.

Наступного дня після весілля Антон пішов до паспортного столу, написав заяву про втрату документів та отримав новий паспорт. Тут же сходили до ЗАГСу і поставили штампи.

— Антон, звісно, в шоці був, він не міг подумати, що мати його на таке здатна! — розповідає Клавдія. — Я йому розповідала, що вона дзвонила мені раніше і просила відстати від хлопчика, але він не вірив, як на мене. Ну, тепер переконався, що мама його пре як танк.

Стали ми жити-поживати, завагітніли, я, зрозуміло, ні зі свекрухою, ні із зовицею ніяк не спілкувалася. Кілька місяців тому дізналася, що Антон, виявляється, іноді дзвонить мамі...

Чесно кажучи, мене це не дуже втішило, ну та гаразд, вирішила я, мене не чіпають і добре. Але тепер вони знову активізувалися напередодні пологів. Внучок у них народиться! Бажають отримати доступ до дитини, обробляють Антона. І він уже, здається, поплив. Каже: треба помиритися вже, хто старе згадає, тому око геть, не все життя ж дутися, треба вміти прощати… Ну, намагалася весілля зірвати, так не зірвала ж!

А ви погодилися б почати з чистого аркуша в такій ситуації? Ну, може, розкаялися люди, адже всяке буває. Чи гнати таких родичів поганою мітлою зі свого життя, жодних їм онуків?

Що скажете?