Життєва історія про те, як негідниця-невістка занапастила свекра

#Оповідання#

Антоніна Іванівна не злюбила невістку з першого дня. Навіть не з першого, а з того самого моменту, як син привів Марину знайомитися. Чуло, мабуть, серце, що нічого хорошого чекати від неї не доводиться.

— Ну, як тобі майбутня невістка? — спитала Антоніну сусідка Зінаїда біля під’їзду, коли молоді сіли в машину.

— Та так собі — не дуже, — сказала тоді Антоніна Іванівна, щойно син з нареченою від’їхали. — Наш Ігор міг би собі й кращу знайти, він хлопець помітний. А ця — ні те ні се. Сидить, очима кліпає, як баран на нові ворота. Розмовляє, рота майже не розкриваючи, наче через силу змушує себе.

— Та чого, з виду ніби нормальна дівка, — обережно заперечила Зінаїда.

— Нормальна! — пирхнула Антоніна. — Нормальна б одразу спитала: «Чим допомогти?» Намагалася б якось сподобатися батькам нареченого, розповіла б щось про себе. А ця — сіла, чай п'є, печиво жує, слова не витягнеш — «так», «ні» — і все. А ми що, чужі, чи що? Ми батьки! Нам треба знати, що за людина з нашим сином житиме, яка мати у наших онуків буде...

З того дня Марина була записана в «нікчемні». Причому за всіма пунктами. Готує — не так, все смажить до чорного та пересолює. Прасувать не вміє — у сина на штанях вічно «стрілки» криві. Підлогу миє — розводи залишаються. А найгірше — онуків не народжує.

— Час іде, — хитала головою Антоніна Іванівна. — Мені вже шістдесят із хвостиком, а я ще бабцею не побула. Навіщо жила, питається?

І взяла Антоніна Іванівна моду раз на тиждень дзвонити до Марини.

— Ну, що? — починала вона без реверансів. — Ти там ще не вагітна?

Далі — тут: Реальна історія з життя про свекруху, яка незлюбила невістку, але чекала внуків, і до чого це призвело