«Ні, тільки не це!» — вигукнула мати, коли Соня розповіла про свою вагітність 

#Ситуація#

— Мам, ти тільки не падай, — Соня нервово розсміялася, дістаючи з сумки знімок УЗД. Серце билося десь у горлі. — У мене дуже хороша новина!

Вона простягла знімок:

— Дивись. У нас із Кирилом буде малюк.

Мама обернулася від плити і з цікавістю підняла брови. Вже відкрила рота, ніби збиралася сказати щось тепле. Але погляд упав на знімок — і обличчя ніби закам'яніло.

— Ні, тільки не це! — вирвалося в неї надто голосно, майже з розпачем. — І ти туди ж… Коли ж ви мені відпочити дасте?!

Соня застигла. Навіть не одразу зрозуміла, що почула це всерйоз. Вона чекала, щиро кажучи, зовсім іншої реакції. Думала, що мама зрадіє, почне вітати, розпитувати подробиці: який термін, коли народжувати, кого ви з Кирилом хочете, дівчинку чи хлопчика… Та хоч би спитає, як самопочуття і що каже лікар. Але ж ні! Мама навіть кількох добрих слів не знайшла для доньки.

Звичайно, Соня в курсі, що мама повністю занурена у дітей старшої сестри Каті. У тієї троє дітей, старшій дівчинці — одинадцять, у п'ятий клас пішла, і ще два хлопчики-дошкільнята п'яти та трьох років.

Матері виповнилося шістдесят, але вона вже давно не працює. Звільнилася, коли зі старшою дівчинкою нікому було сидіти, і ось з того часу і допомагає Каті дуже активно. Думали — тимчасово. За фактом — ось уже вісім років живе як безплатна нянька. Лікарняні всі на ній, поліклініка, школа старшої онуки, уроки, гуртки, логопеди — майже все на мамі. Катя рік тому вийшла зі здвоєного декрету на роботу в магазин тканин. Тепер вона працює, не домогосподарка якась.

— Я завжди підозрювала, що вона просто відпочивати від дітей туди ходить, — посміхається Соня. — Магазин невеликий, ціни високі, покупців — раз, два, й усе. Тиша, спокій, робота — не бий лежачого, по дванадцять годин, два дні через два.

А вдома у них справжній дурдом. Діти часто хворіють, і не по одному, а іноді й троє одразу. Молодший тільки до саду пішов, адаптується важко. Плюс побут ніхто не скасовував: готування, прибирання, прання на них на всіх. І ось все це на мамі зараз. Поки Катя сидить у своєму магазині і дивиться в стелю, мама крутиться дзиґою, на підхваті з ранку до ночі. Школа, гуртки, лікарі, температура, уроки, годівля...

Мама весь час повторює:

— А хто, як не я? Катя сама б не впоралася.

Так, мама любить онуків, усіх трьох, але дуже втомилася.

Соня чує це постійно. Іноді вона намагалася сказати, що Катя дуже добре влаштувалась, а мама не зобов'язана тягнути цей віз. Але мама таких розмов не підтримувала. Хоча часом скаржилася, що важко, що хотіла б займатися своїм життям. Але наступного дня знову їхала до дочки — допомагати. Допомога там була потрібна завжди.

…Соня теж уже давно одружена, але раніше вони з чоловіком на ноги вставали, дітей не було. Спочатку винаймали кімнату, потім взяли іпотеку. Робота, кредити, ремонт. І ось нарешті у Соні дві смужки на тесті.

Вона чекала, коли зможе розповісти мамі, отримати підтримку, почути звичне: «Головне, щоб здоровенький був!».

Але все пішло не за сценарієм.

— Мамо, ти мене не зрозуміла, я ж не прошу, щоби ти допомагала. Ми з Кирилом самі впораємося.

— Самі! — пирхнула мама. — Та ти навіть не уявляєш, що це таке. Дитина — це не іграшка. Ти уявляєш, скільки це проблем одразу? Як це тяжко? На Кирила дуже не сподівайся, він працюватиме. Як ти впораєшся сама?

— Ну, я не зовсім дурна, мам. Розберуся.

— Соня, — мама втомлено присіла до столу, — Ну до чого тут дурна? Просто ти багато чого ще не уявляєш. Ти теоретик! Допомога буде потрібна обов'язково, з дитиною непросто. А я просто вже не можу. У мене більше немає сил допомагати.

Соня дивилася на матір і бачила, що та справді виглядає втомленою та замотаною. Як людина, яка тягне на собі велику багатодітну родину. Згорблена спина, темні кола під очима, стомлений погляд. Але вона сама обрала це — бути на підхваті у Каті, допомагати, жити чужими справами.

— Мамо, я не прошу нічого. Просто… хотіла, щоб ти пораділа.

Мати мовчала. Тільки тихо зітхнула і знизала плечима.

Увечері Соня розповіла все чоловікові.

— Та ну, не бери в голову, — відмахнувся Кирило. — Нехай твоя мама й далі з Катею няньчиться. Нам вона не помічник — і добре.

Але Соні було боляче. Вона чекала тепла, а отримала нерозуміння, зовсім ні за що. Наступного дня зателефонувала мамі. Та говорила з нею сухо, мов із сусідкою. Наче Соня своєю вагітністю завдала їй образи.

Як вважаєте, Соня має право в такій ситуації ображатися на матір? Мати повелася неправильно?

Чи це Соня сама надто інфантильна? Чи повинна розуміти, що дитину вона народжує тільки собі та чоловікові, мати не зобов'язана радіти?

Ви образилися б на місці Соні чи ні? Що скажете?

Читайте ще історії з життя:

Чоловік хоче сісти на шию! — бідкається Тетяна

«Ми з батьком тебе пальцем не чіпали, як ти смієш бити нашу дитину?!» — сердиться мати

«Ображатися на нову дружину колишнього чоловіка тобі нема за що!» — каже Аліні сестра