«Я більше в неї не вкладатимусь, все це марно!» — каже про дочку Леонід

#СИТУАЦІЯ#

— Слухай, Льоню, я тут подумала… Може, трохи допоможемо Євці з квартирою, га? Ну, поки у нас з тобою є така можливість. Візьмемо їй у іпотеку хоч найменшу студію. Нехай платить не за оренду, чужому дядькові в кишеню, а за своє. А ми підстрахуємо. І буде у неї старт. Що скажеш?

— Що скажу? Хм… Нехай вона краще чоловіка собі шукає. Я в неї більше вкладатися не буду, марно це все. Не в коня корм.

Тамара розгублено подивилася на чоловіка.

— Ти з глузду з’їхав? Це ти про рідну дочку так говориш? Про Єву? — запитала вона.

— Ну так, про неї, а про кого ж іще? — спокійно відповів Леонід. — Я вже втомився. Скільки можна!

І в його словах не було ні злості, ні роздратування. Була лише холодна байдужість.

Єва у Тамари з Леонідом була дуже бажаною дитиною. Вагітність довго не виходила, Тамара лікувалася, потім, коли нарешті сталося, лежала на збереженні. Коли народилася донька, всі були щасливі. Леонід спочатку був дуже залученим батьком. Він носив малу на руках годинами. Вставав вночі, міняв підгузки, гуляв з коляскою у дворі навіть у мороз. Сусідки говорили: «Ось це батько, так батько! Не те що інші». Тамара тоді дивилася на нього і думала, що їй пощастило.

Єва підростала, і Леонід, як і раніше, багато займався з донькою. Грався з нею в плюшеві іграшки, будував вежі з кубиків, читав уголос книжки з інтонацією. Єва сміялася, тягнула до нього руки, і Леонід сяяв.

А потім якось поступово почалися проблеми.

Єві було вже майже шість, а вона досі не могла запам'ятати літери. Навчити її читати було ну дуже складно. Дівчинка робила все з величезними труднощами, читаючи кінець слова, не могла згадати, що було на початку, не розуміла сенсу прочитаного. Намагалася догодити батькові, але виходило не дуже. Леонід спочатку терпляче пояснював, малював, викладав літери на столі з сірників.

— Дивись уважно, запам'ятовуй. Ну це ж просто.

Але для Єви це було не просто. З рахуванням у неї теж не йшло. Рахувала довго, елементарні задачки для неї були як китайська грамота. Леонід починав дратуватися, Тамарі доводилося втручатися, рятувати дочку.

— Я не розумію, в кого вона така у нас, Томо, га? — запитував пізно ввечері дружину Леонід, коли дочка вже спала. — Ми з тобою відмінниками були, з червоними дипломами обоє. Я в перший клас коли пішов, уже читав швидко. А моя дитина слово «горобчик» читала по буквах півгодини…

Тамара щосили намагалася згладжувати ситуацію.

— Не всі ж люди однакові. Ти такий, вона інша. Може, у неї інші таланти. І їй просто складніше.

Леонід лише скептично хмикав.

— Треба просто не лінуватися. Займатися з нею більше. Зрештою, он, ведмедів і мавп у цирку вчать… Вона ж не дурніша за мавпу, еге ж?

Далі — тут: Чи можна зрозуміти батька, який розчарувавсяу своїй дитині?

 В сім’ї — іпотека, а дружина збирається йти у декрет… з онуком

#СИТУАЦІЯ#

— …Я навіть не знав, що так можна! — розповідає 42-річний Олег. — Але виявляється, офіційну відпустку по догляду за дитиною може оформити на себе хто завгодно, навіть бабуся. Будуть виплати з роботи, але вони, звичайно, набагато менші за зарплату. І ось дружина мене здивувала — піду, каже, у декрет, сидітиму з дитиною. Я кажу: а ти мене запитала, як я до цього поставлюся? Вона мені: ну, запропонуй інший вихід… Але чому я маю пропонувати якісь виходи, я не розумію? Я цю кашу заварив, чи що? У дитини є двоє батьків, люди дорослі, повнолітні, про щось думали, коли вирішили народжувати — от нехай вони й вирішують проблеми…

У Олега є сім’я: 40-річна дружина Ірина та донька, яка у вересні піде до першого класу. Крім того, у дружини є ще своя дев’ятнадцятирічна донька, Мілана.

— Коли ми з Ірою почали жити разом, Мілані було дев’ять, тож я її, можна сказати, і виростив! — розповідає Олег. — Принаймні, іншого батька вона не знає, у свідоцтві про народження у неї прочерк… Поки вона була маленькою, стосунки у нас з нею були нормальні. Жили добре, на море їздили втрьох, Мілана ні в чому не знала відмови. Одягали її, взували, ноутбук купили, телефонів штук п’ять змінили, недешевих. Щось губила, щось ламала, нічого не берегла… Коли їй було дванадцять, народилася наша спільна дочка, і Мілана злетіла з котушок. Стала грубіянити, зухвалити, навчання закинула. Звісно, я намагався виховувати, але де там — дружина стала на її захист стіною! У підсумку й сама її не виховувала, і мені не дала…

У дев’ятому класі, за словами Олега, Мілана остаточно зійшла з рейок — курила, прогулювала уроки, брехала. З величезними труднощами батьки «дотягли» дочку до тестування, яке вона ледве здала, забрали документи зі школи і влаштували в коледж. На платне, між іншим, відділення — з таким атестатом, як у Мілани, на бюджет нікуди не брали. Платив Олег — Ірина тоді сиділа в декреті з донькою.

— З коледжу вилетіла через рік, хоча там її тягнули, як могли, — розповідає Олег. — Гроші просто пропали. Якийсь час тупо сиділа вдома. Потім попросила грошей на піврічні курси перукарів. Ну, що робити, треба ж її якось на ноги ставити — гроші дав. Пішла вчитися, спочатку з ентузіазмом, потім ледве-ледве. У підсумку курси, здається, закінчила, отримала якийсь папірець, але працювати не пішла — зібрала речі й поїхала жити до свого хлопця. Рік тусувалася з ним, на роботу так і не влаштувалась, потім це йому набридло, мабуть, і він її виставив...

Далі — тут: Падчірка вагітна у 18 років. Чи має вітчим утримувати її з дитиною?