«Я пробачила твого батька, і ти мусиш його прийняти!» — каже дочці мати

#СИТУАЦІЯ#

— ...Ти не маєш права так говорити про свого батька! — мати стояла посеред кухні, бліда, тримаючись за край столу так, що аж пальці побіліли. — Який би він не був. Так, він не ідеальний, але... Він все одно твій батько!

Марія навіть задихнулася від обурення.

— Батько? Мамо, ти це серйозно?!

— Я не розумію, мамо, — відрізала Марія. — Навіщо це тобі потрібно? Старий козел двадцять років десь тягався, а тепер вирішив прилаштувати свою дупу з комфортом, так? Він згадав, що в нього є сім'я, дружина і діти, це ж треба! Повернувся, щоб хтось міг виносити з-під нього горщики!

Мати підняла голову:

— Не смій так говорити, Маріє! Він же твій батько!

Марію як ударили. Батько?! Де був цей «батько», коли вони з матір'ю ходили до чужих людей мити підлогу? Коли брата збила машина, і потрібне було дороге лікування? Коли мати захворіла на пневмонію, місяць в лікарні пролежала, ледве оклигала, а п’ятнадцятирічна Марія з братом жили на те, що сусіди підкинуть? Їм тоді реально світив дитячий будинок... Де був цей з дозволу сказати «батько»?

Вона дивилася на матір і не впізнавала її. Та навіть помолодішала — очі блищать, волосся пофарбувала, кофточку нову наділа. Спекла цьому... пройдисвіту свій фірмовий торт. Хоча не робила цього сто років...

Далі — тут: Мати прийняла назад батька, який колись вигнав її з дітьми з дому