«Ну чому вся увага та ресурси — тільки твоїй дочці?» — злиться чоловік

#СИТУАЦІЯ#

— Тань, ну просто якось неправильно виходить, погодься! — з образою сказав чоловік. — У твоєї Аліни обновки щотижня, іграшки, телефон крутий, свій комп, і це в першокласниці! А моя Люда — як Попелюшка поруч із нею… Тепер ще ці танці! Вчора Люда мені сказала, що теж хоче танцювати вчитися там, куди Аліна ходить. Я їй пообіцяв!

Тетяна навіть не одразу знайшлася, що відповісти. Наче розмова починалася спокійно — обговорювали розклад наступного тижня. У дочки Тані від першого шлюбу, Аліни, у п'ятницю концертний виступ на танцях, Таня сказала, що візьме заради такої справи відгул на роботі, піде дивитися. Дитина готувалася, вбрання купили. Чоловік мовчки слухав. А потім раптом видав:

— А давай запишемо Люду теж на танці. Нехай разом займаються. Твоя мама все одно Аліну водить, водитиме двох, яка різниця? Тим більше, школа одна.

Таня тоді одразу напружилася. Мама і так крутиться, як білка в колесі: школа, гуртки, магазини, аптеки. А тут — ще одна дитина!

— Я проти, — сказала Таня. —Мама не повинна водити двох. Їй може бути складно.

— Та годі тобі, Тань, що там складного? Це ж не немовля. Взяла за руку і повела… Не на руках нести!

Таня тільки хмикнула. Одна річ — своя онука, яку її мама знає з пелюшок і любить. А інша справа — стороння дитина. Діти, буває, не дуже ладнають, сваряться, сперечаються — ну, дівчата! Навіщо мамі брати він зайву відповідальність? Що взагалі означає «їй же не складно»?

У чоловіків завжди все просто, ага! Пере пральна машина, посуд миє посудомийка, прибирає пилосос, дитину на гуртки водить бабуся. Приблизно так вони і розмірковують. Таня вже має деякий досвід, все-таки вдруге одружена. Розлучилася п'ять років тому, як то кажуть, не пережили з чоловіком декрету. Від першого шлюбу у Тетяни семирічна донька Аліна. У чоловіка її теж донька, Люда, ровесниця Аліни. Дівчатка навіть у одній школі навчаються, у паралельних класах.

Таня із чоловіком працюють. На Аліну Таня отримує аліменти від колишнього чоловіка і принципово витрачає їх тільки на дитину. Заняття, одяг, взуття, гаджети, свята. Плюс її мама — активна, бадьора бабуся — постійно допомагає, оскільки обожнює онуку: водить на заняття, купує обновки, іграшки, різні смаколики, наприклад, малину в грудні.

Люда живе зі своєю мамою. Колишня дружина чоловіка — нормальна жінка, цілком адекватна. Просто взяла іпотеку, тягне її одна, грошей завжди впритул. Чоловік часто бере доньку у гості на вихідні та на канікули, Таня не проти. Щоправда, щоразу вона помічає: дівчинці важко. Вона ніби потрапляє до іншого світу. Іграшки Аліни, книжки, олівці, комп'ютер — все розглядає, грає обережно, з жадібним інтересом. Нічого не просить, але очі горять.

У Аліни в кімнаті на плічиках висить костюм, приготований для виступу, Люда його побачила в останнє своє відвідування. І попросила батька — мовляв, я теж хочу ходити на танці та виступати у гарних сукнях. Як Аліна.

— Невже твоїй мамі так складно водити другу дитину? — кліпає очима чоловік. — Ти спитай її спочатку. Може, вона й погодиться із задоволенням!

— Якщо це не складно, то нехай Віра, твоя колишня дружина, і водить. Хіба я проти? Або хай няню найме. До речі, а ти знаєш, що танці коштують грошей? Самі заняття, потім концерти, костюми, поїздки, все виходить у копійчину. Навесні вони їдуть на змагання до сусідньої області, це також витрати: костюм, поїзд, проживання у готелі. Віра готова все це сплачувати?

— Ну до чого тут Віра! Я оплачу, — одразу відповів чоловік. — Все, що треба...

І ось тут Таню наче холодною водою облили. Оплатить! А з яких грошей? Із загального сімейного бюджету? Із тих фінансів, на які вони платять комуналку, купують їжу, відкладають на відпустку? А свою Аліну вона повністю утримує на аліменти її батька. І чоловік, до речі, також платить аліменти на Люду. Чималі, за мірками його зарплати. Просто цих грошей Вірі все одно не вистачає на все.

— Якось це несправедливо, ти так не гадаєш? — запитала Таня.

А всередині вона кипіла. Не від злості навіть — від несправедливості ситуації. Вона зобов'язана урівнювати дітей за рахунок своєї матері та свого бюджету?! Так, Люду шкода. Але що вдієш? Чим Таня винна? Життя таке.

— Ти просто не хочеш, щоб моя дочка була нарівні із твоєю, — сказав чоловік. — Тобі зручно, що вся увага та ресурси — лише твоїй!

— Це неправда, — тихо відповіла Таня. — Я не проти Люди. Я проти того, щоб все це вішали на мою маму. І на мене також, у фінансовому плані. На свою дочку я із загальних грошей не беру. Будь добрий, і ти якось вирішуй цю проблему не за мій рахунок.

Він глянув на неї так, ніби вона його вдарила. Помовчав. Потім видихнув:

— Значить, тобі начхати, що моя дитина живе гірше?

Таня відчула, як до горла підступає ком. Вона раптом зрозуміла: він говорить не про гуртки. Він — про свою провину, про безсилля, про те, що не може дати дочці більше. А вона — лише зручний привід виплеснути образу.

Після сварки вони майже не розмовляли. Вечеря пройшла в тиші. Аліна розповідала про школу, Таня кивала, чоловік мовчав. Потім він пішов у кімнату, довго сидів із телефоном.

Наступного дня він коротко написав: «Треба поговорити. Так не можна».

Таня дивилася на повідомлення і не відповідала. У голові крутилася одна думка: якщо зараз поступитися — це стане нормою. Сьогодні гуртки, завтра одяг, потім репетитори. А її мати? А Тетянені межі? А її право обирати, куди йдуть аліменти?

І все ж усередині шкрябало: а раптом вона справді дріб'язкується? Може, правильно, що коли вже в них сім'я — то всім дітям однаково? Навіть якщо це незручно та несправедливо?

А ви як думаєте: чи повинна жінка урівнювати дітей у новій сім'ї за будь-яку ціну? Чи кожен таки відповідає насамперед за свою дитину?

Читайте ще історії з життя:

Мамі вже самій допомога потрібна, а невістка їй пхає півторарічну правнучку! — скаржиться Наталія Дмитрівна

«Я думала в мене дочка є, а виявляється, нема ніякої дочки!» — говорить своїм подругам мати

«Ні, тільки не це!» — вигукнула мати, коли Соня розповіла про свою вагітність