Мамі вже самій допомога потрібна, а невістка їй пхає півторарічну правнучку! — скаржиться Наталія Дмитрівна

СИТУАЦІЯ

— Ти що твориш, Женю? — Наталя Дмитрівна з обуренням говорила у телефонну трубку. — Моя мати тобі хто — нянька?! Їй сімдесят три, у неї тиск скаче, два тижні тому гіпертонічний криз був, до лікарні відвозили! А ти їй маленьку дитину підкидаєш, щоб на манікюр сходити?

Невістка Євгенія, ні слова не кажучи, відключилася. Зараз знову, напевно, внесе Наталю Дмитрівну до чорного списку. Ну що робити? Їй не звикати! Наталія Дмитрівна була не на жарт розгнівана. Вона щойно ходила до своєї літньої матері, і та ненароком обмовилася, що Женя зранку приводила до неї Машу на кілька годин. І, виявляється, робить це регулярно, кілька разів на тиждень.

Ну ось що Євгенія за людина така? Маші, онуці Наталії, рік і п'ять місяців, найскладніший, непосидючий вік. Хіба можна таку маленьку дитину залишати з прабабусею, якій і самій уже, за великим рахунком, потрібна допомога?

У Наталії Дмитрівни дорослий син Роман, який із дружиною та маленькою донькою живе окремо. Квартиру Романові купив його батько, з яким разом вони не жили — хоч із цим пощастило. У цій квартирі Рома зробив ремонт, привів туди молоду дружину.

З невісткою у Наталії Дмитрівни відразу не склалося якось: лінива, марнотратна, у квартирі бардак. Дівчинка вона, може, й не зла, але... порожня. У Роми тоді голова закрутилась — гарна, молода, усмішка від вуха до вуха, манікюр, одягається добре. А толку? Готувати не любить, прибирання терпіти не може, гроші витікають як крізь сито. У квартирі нічого не береже, все брудне, заляпане.

Наталя Дмитрівна намагалася мовчати, не лізти, давала їм жити як хочуть, але все ж таки пару разів намагалася поговорити: акуратно, без натиску, по-материнськи. У відповідь — холод, образи, бойкоти від невістки. Потім син почав дзвонити все рідше. Потім і зовсім зник. Наче Женя поміж ними стіну поставила.

— За кілька років після весілля Женя завагітніла, народила Машу, — розповідає Наталія Дмитрівна. — Я думала, після цього наші стосунки налагодяться. Запропонувала допомогу. Мені відкрито сказали, що допомога не потрібна, допомагатиме Женіна мати…

Наталя Дмитрівна тоді переживала сильно, але вирішила: якщо їм так зручно, хай самі й справляються. Тільки потім Женя раптово перевзулась і стала зазивати свекруху в гості — мовляв, у вас же внучка, ви маєте спілкуватися, приходьте! З'ясувалося, що невістка примудрилася посваритися і зі своєю матір'ю, і тепер допомагати з дитиною стало нікому.

А Наталія Дмитрівна вже й не хотіла цього спілкування. Тільки давати невістці привід для маніпуляцій. Звикнеш до дитини, прив'яжешся — а тобі потім відкоша дадуть! Ні, не треба.

— Я прямо сказала, що на роль «то прийди, то піди» не готова, я таки не дівчинка вже, — розповідає Наталія Дмитрівна. — Достатньо я принижень від Жені терпіла. І взагалі допомагати з онуками не зобов'язана.

І ось тепер... Тепер з'ясувалось, що Євгенія тягає дитину до прабаби, матері Наталії Дмитрівни.

— Ну, яка з мами помічниця? — журиться Наталя Дмитрівна. — Я вже сама до неї їжджу допомагати через день. У неї ноги болять, вона ходить важко, таблетки п'є, лікується постійно. А тут дитина, маленька зовсім!

Мама Наталії Дмитрівни — людина м'яка, відмовити не може, тим більше спробуй відмовити Жені з її натиском. Погоджується. А ця мадам, виявляється, їй уже на шию сіла.

— Та годі тобі, Наталко, не кип'ятись, — примирливо каже мама. — Я люблю малечу. Машенька така мила. Це радість, дитину побавити!

Тільки яка радість, коли руки тремтять, а після кожного візиту правнучки тиск під двісті?

Наталя Дмитрівна кип’ятилась, як чайник. Спочатку зателефонувала невістці. Потім набрала сина. Той вислухав, зітхнув і сказав своє:

— Мамо, бабусю ж ніхто не змушує сидіти з Машкою. Їй подобається дитина. Ми її спитали, вона сама погодилася.

Ага, «ніхто не змушує»! Наче її мати колись уміла відмовляти. Начебто це нормально — маленьку дитину підкидати жінці, якій би самій уже практично доглядальниця потрібна.

Наталя Дмитрівна стояла на кухні і думала: як так сталося? Чому син, вихований начебто на повазі до своєї бабці, дозволяє дружині таке? Чому не бачить, що стара жінка нізащо не скаже, що їй тяжко, а страждати буде потім? І що буде, якщо з матір'ю щось станеться? Або якщо вона не встежить за дитиною?

Тим паче що Євгенія залишає дитину «ненадовго», а це «ненадовго» розтягується на три години?

Наталя Дмитрівна спробувала і з матір'ю поговорити.

— Мамо… Тобі ж важко!

— Та що ти, Наташо, — зітхнула та. — Дитина спокійна. Та й мені приємніше, коли в хаті не порожньо. А Женечка там зайнята чимось, у неї справи. Ну і навіщо дитину з собою тягнути, коли є, з ким залишити? Я цілком впораюся…

«Зайнята!» — кип’ятилась Наталія. Вона чудово знала, чим Євгенія «зайнята»: нігті, посиденьки з подружками, магазини, серіали. Все що завгодно, аби не дитина.

Наталя Дмитрівна дивилася на свою матір і відчувала і злість на невістку, і образу на сина. І занепокоєння — за матір, та й за маленьку онучку теж.

Як бути? Лізти знову в життя сина з дружиною? Ніхто її не послухає, вони скажуть, що вона скандалить. Забирати дитину до себе та сидіти самій? Умовляти матір відмовлятися? Та тільки руками сплесне: «Як я скажу їм «ні», як я правнучку не пущу?»

Що гірше — влізти і всіх пересварити чи промовчати й чекати, доки щось станеться?

А що б ви зробили на місці Наталії Дмитрівни?

Читайте ще історії з життя:

Мій брат покинув дружину та дочку перед Різдвом. Ми вважали його негідником

«Я думала в мене дочка є, а виявляється, нема ніякої дочки!» — говорить своїм подругам мати

«Ні, тільки не це!» — вигукнула мати, коли Соня розповіла про свою вагітність