Сімнадцять років жила з бабусею, а як її не стало, опинилась на вулиці

— Та ми з чоловіком навіть не думали ніколи свою окрему квартиру купувати! — розповідає тридцятичотирирічна Мар'яна. — Жили з моєю бабусею, всіх все влаштовувало. Я, живучи у цій квартирі з бабцею, і в інституті відучилася, і заміж вийшла, і чоловіка сюди ж привела, і двох дітей народила. Бабуся нас усіх любила, і завжди говорила: «Мар'янончко, ця квартира — твоя!»

І ось бабусі не стало, заповіту, виявляється, не було, і квартира відійшла моєму батькові! А він заявив: квартиру здаватиму! Хочете, можу здати і вам, мені все одно, але тільки ніяких знижок через родинні стосунки робити не буду, не розраховуйте...

— Тобто хоче, щоб ви винаймали у нього квартиру за ринковою вартістю? — дивується її подруга Тетяна.

— Ага. Квартира у чудовому стані, чоловік її буквально «вилизав» за ці роки. Ну і взагалі, три кімнати, «сталінка» у центрі міста з гарним ремонтом — це по нинішніх часах оренда не для бідних… Винаймати таку квартиру — це вся зарплата мого чоловіка, ось так. Я не працюю, сижу з дітьми, тож цю квартиру ми не потягнемо. Доведеться переїжджати! 

Далі — тут: Бабуся казала: це твоя квартира, внучко! А заповіту не залишила...